Center for Border Town Research
Діалог поколінь: цінності, культура, досвід, наступництво. Інтерв’ю з українськими експертами

Інтерв’ю

Олександр Неприцький: У минулому і сьогоденні цінностей, щоб об’єднали всю Україну, на жаль, немає

 

 

 Інна Кубай: Розкажіть будь ласка, про свою родину, яка її філософія, цінності, хто з родичів вплинув на Ваше становлення як професіонала?

Олександр Неприцький: У мене, як у переважної більшості «справжніх» європейців, в родині мікс різних національностей. Українці, поляки, молдовани, турки. І це лише ті, про кого знаю. Думаю, що є й інші. Окремої родинної філософії, яка б передавалася з діда-прадіда разом з гербом, девізом і «чим-там-ще-потрібно», також немає. Найзвичайнісінька родина. До індустріалізації жили в сільській місцевості. Батьки переїхали до міста. Характерною особливістю родини є велика кількість вчителів. Загальний родинний педстаж трьох поколінь – 210 років. У родині казали дуже традиційно, що потрібно вчитись, працювати, бути порядною людиною, самостійно думати, мати сміливість приймати рішення.

І.К.: Яка роль цінностей у повсякденному житті людей?

О.Н.: Банально, але цінності визначають дуже багато у нашому житті. Ми мало не кожної хвилини робимо вибір і приймаємо рішення: що сказати, куди піти, як подивитися. Ми не задумаємося над цим, тому що десь глибоко в нас сидить певний набір цінностей, на які ми орієнтуємося у своїх думках і своїй поведінці.

І.К.: Назвіть будь ласка, основні європейські цінності?

О.Н.: Це дуже важко зробити, тому що немає чітких критеріїв «європейськості» і універсального «цінностевимірювача» та одиниць такого вимірювання. Не можна взяти цінність, прикласти її до якоїсь ідеальної європейської форми і сказати, підходить чи не підходить. Загалом, прийнято вважати, що такими цінностями є високий рівень прав та свобод, толерантність, верховенство права, народовладдя. Але що, коли у переважній більшості європейських країн панувала абсолютна монархія, то це не була Європа? Чи це – не «європейська» Європа? Чи, коли за вільнодумство можна потрапляли на вогонь інквізиції або у концтабір, це хіба була не Європа? Подекуди, під впливом церкви, сюди додають ще релігійну складову (у вузькому варіанті – християнство, а у широкому – всі релігії аврамістичного «кореня»: іудаїзм, християнство та іслам). Але тоді що, атеїст не має права вважатися європейцем? Тому, ми можемо дуже умовно говорити про сучасні європейські цінності, як про такі, що забезпечують високий рівень прав та свобод, у тому числі наше право визначати європейські цінності, погоджуватись або не погоджуватись з уже визначеними.

І.К.: Які із названих Вами цінностей відображаються та застосовуються на даний момент у Вашій професійній сфері?

О.Н.: Я викладаю в університеті. І названа мною свобода сьогодні якнайширше застосовується у нашій професійній сфері. Це вже навіть не середньовічна європейська «LIberta docendi et liberta disputandi» (свобода навчання і свобода диспуту), як засада діяльності середньовічного університету. Зараз свобода у вищій школі дає можливість вибору місця, форми, змісту, часу, методів навчання. Розвиток сучасних технологій дає можливість вибору всіх цих категорій навіть тоді, коли фізичне пересування може бути ускладнене. Це має як свої позитивні, так негативні наслідки… Але свобода – невід’ємна частина сучасної освіти.

І.К.: Які асоціації у Вас викликає слово Європа? А європейські цінності?

О.Н.: У мене особисто, в силу професійної деформації, ці слова асоціюються з лекціями, обговореннями, дискусіями, та виступами на дану тематику.

І.К.: В рамках якої ціннісної парадигми розвивається Україна? Чому?

О.Н.: Для того, щоб ми могли говорити про яку-небудь цілісну ціннісну парадигму, в рамках якої розвивається Україна, треба, щоб хтось її цілеспрямовано в дані рамки спрямовував і розвивав. А Україна сьогодні розвивається, на мою думку, дуже хаотично. Ця територія знаходиться на перехресті цивілізацій – західної (європейської, євроатлантичної) і євразійської (православно-сибірської). Усі соціологічні дослідження показують разючу різницю у ціннісних орієнтаціях між мешканцями різних регіонів нашої держави. І у пострадянський період не було впроваджено політику цілеспрямованого одно-векторного цивілізаційного розвитку. В соціально-економічній та політичній сферах, теж немає єдиної концепції. Населення одночасно прагне до етатизму і до лібертаріанства. А так не буває. Не можна не платити податки (бо їх розкрадуть чиновники) і хотіти розвиненої системи соціального забезпечення (бо держава повинна). Не поєднується хаотична бізнесова активність у стилі «дикого Заходу» із розміреним ритмом містечок «старої Європи». Не можна ходити до православної церкви Московського патріархату і вступати в НАТО. Це речі взаємовиключні. Такий парадигмальний колапс прекрасно ілюструє жарт, що ходить в Україні впродовж кількох останніх років: хочу, щоб не було корупції, але щоб кум міг все «порєшать», якщо що.

І.К.: Назвіть основні родинні цінності, які ви готові передати своїм дітям?

О.Н.: Поки що виходить передати цінності прав і свобод. Діти ще навчаються, тому, перш за все, це цінності інтелектуальної свободи, не догматичного мислення, права на власну думку і власні рішення.

І.К.: Що означає особисто для Вас свобода, демократія, верховенство права?

О.Н.: Для мене особисто, це частина вимог викладених у Копенгагенських критеріях, яким повинна відповідати країна, щоб із нею могли розпочати переговори про вступ до Європейського Союзу. І це не означає, що коли країна відповідає цим критеріям, то вона відразу стане членом ЄС. Ні, це означає, що коли вона не відповідає цим критеріям, то з нею, навіть переговори про вступ ніхто розпочинати не буде. Тому, це базові речі, які мають бути у суспільстві, щоб ми говорило про його європейську цивілізаційну приналежність.

І.К.: Які асоціації у Вас виникають щодо наступної зв’язки слів «Я-Україна-Європа»? Що хотіли б додати, викреслити?

О.Н.: Знову ж, академічні. Асоціації з інформаційними кампаніями, що формують масову свідомість, і які реально сьогодні дуже потрібні в Україні, якщо ми хочемо зберегти це державне утворення у більш-менш тих політико-географічних межах, у яких воно зараз існує.

Міняти місцями б не хотів. Цілком логічна конструкція. Додати можна. Буде звучати «Я-Україна-Європа-Світ».

І.К.: Цінності минулого для Вас це….?

О.Н.: Без минулого немає майбутнього – загальновідома істина. Минуле, це те, що потребує нашої сучасної інтерпретації і пояснення, якщо ми хочемо формувати своє майбутнє. Інакше його будуть інтерпретувати нам інші. І в цьому криється велика небезпека.

І.К.: Цінності сьогодення для Вас це…?

О.Н.: Цінності сьогодення визначають ставлення до минулого і формують майбутнє. Тому цінності сьогодення – це конструкт, який потрібно створити, орієнтуючись на наше майбутнє, якими ми хочемо його отримати.

І.К.: Цінності майбутнього для Вас це….?

О.Н.: Цінності майбутнього повинні корелюватись із нашим баченням майбутнього. Якщо ми хочемо виокремити якийсь об’єднавчий набір цінностей для нашого суспільства, то ми, дійсно, маємо навіть зараз шукати його у нашому майбутньому, такому, яким ми його хочемо бачити. Тому що у минулому і сьогоденні цінностей, що б об’єднали всю Україну, на жаль, немає.

І.К.: Чи мають реформи в Україні здійснюватися на основі цінностей? Яких саме?

О.Н.: Звісно, що мають. Ми повинні мати бачення майбутньої України. Виокремити цінності того суспільства, яке буде побудоване відповідно до нашої візії. І взяти ці цінності за критерії реформ в Україні. Технологія досить проста. Складна реалізація.

І.К.: Назвіть будь ласка, топ -5 основних найважливіших подій, реформ в Україні,  у Вашій професійній сфері за  останні 5 років?

О.Н.: У переважній більшості реформи в освітній сфері, скільки я їх пам’ятаю, проводились за принципом: фарбуємо коня і називаємо зеброю. Чергові «перереформування недореформованої» української пострадянської системи освіти зводилися до того, що одні папірці переписувались на інші. Перейменовували деякі документи. Всі шукали можливості, як би тихо і «малою кров’ю» пристосуватись до нових вимог, не змінивши систему. Не було впроваджено жодних чинників (окрім свідомості) що б стимулювали студента, викладача і адміністрацію вузів сумлінно і самовіддано працювати. Навпаки, все йшло до того, щоб вища освіта стала формальністю, а диплом видавався як результат стояння в черзі.

Що ж стосується історичної освіти, то реформою, яка мала свій ефект, стала реформа декомунізації і діяльність Українського інституту національної пам’яті під керівництвом Володимира Вятровича. Я розумію, що цю реформу дуже по різному оцінюють в Україні, але її можна хоча б назвати реформою.

І.К.: Україна через 5 років, це…?

О.Н.: Світ увійшов у фазу великої турбулентності, і спрогнозувати майбутнє – це видавати бажане за дійсне. Або ділитися своїми страхами. Будемо сподіватися, що Україна залишиться незалежною державою, і ці сильні потрясіння сприяють цивілізаційній самоідентифікації населення України та українських еліт.

І.К.: Європа (ЄС) через 5 років це…?

О.Н.: Європейська спільнота зіткнулася з потужними цивілізаційними викликами. Такий ЄС, яким він є сьогодні – не відповідає потребам часу. Він змушений буде або реформуватися, або розпастися. Більш вірогідним є процес трансформації. Але тоді можна поставити питання, чи буде «нове» утворення Європейським Союзом, який трансформувався, чи новою структурою на базі колишнього ЄС.

І.К.: Ви, Ваша сім’я, професійна діяльність через 5 років?

О.Н.: Ми поговорили про те, що світ дуже швидко змінюється. Доводиться змінюватись і мені. Швидше за все, я десь когось чомусь буду навчати, бо маю у тому певний досвід. Але де, кого і чому, поживемо – побачимо. Я не маю написаного кар’єрного плану на наступні 5, 10 і 20 років. І ніколи не мав. Щодо сім’ї – сподіваюся моя сім’я, що всі будуть живі й здорові.

І.К.: Ви супергерой, навколо апокаліпсис і Ви єдиний, хто може врятувати світ. Потрібно вибрати 5 речей із вашого минулого та теперішнього, на основі яких побудуєте новий світовий порядок. 3 з них цінності. Що саме Ви оберете?

О.Н.: Народовладдя, забезпечення базових прав і свобод, верховенство права, хороша кава і шоколад.